Історико-краєзнавча кімната
І екскурсовод. Запрошуємо вас побувати в хаті наших предків. Перед вами куточок давньої хати.
ІІ екскурсовод. Особливе місце відведено у хаті печі. Піч служить українському селянинові тричі: для опалення житла, як тепле спальне місце і для приготування їжі, випікання хліба. Готуючи страви та випікаючи хліб, користувалися хлібною лопатою, рогачем. Піч в українській оселі – духовний символ, вісь сімейного життя, що згуртовує та оберігає рід і родовід. Тут, біля священного вогнища, родина знаходить мир і спокій. Коли дівчина підростала, до неї присилали старостів сватати. Розгублена дівчина в цей час стояла біля печі, опустивши очі, і колупала її. Йдучи з дому до чоловіка, брала із собою й вуглинку із батьківської печі.
І екскурсовод. Ліворуч від печі у хаті знаходиться мисник, у ньому – посуд: глечики, кружки, дерев’яні ложки, глиняні миски. Індивідуальних мисок не було – вся сім’я їла з однієї, але кожен мав свою дерев’яну ложку зі спеціальною поміткою. Внизу під мисником на лаві зберігалися різноманітні мішалки, колотівки, збивачки, ополоники, копистки, макогони, качалки, пательні, друшляки, дощечки.
ІІ екскурсовод. По діагоналі від печі, у найкраще освітленій частині хати, знаходитьсяпокуть, красний кут. Тут розміщуються ікони, а також особливо цінні речі: свічки, свячена вода, молитовні книги, а також дідух, перев’язаний червоною стрічкою. Цікаво, що в порядній хаті ніколи не сварились, аби не оскверняти святі образи. Особливо дбали про оздоблення покуті – почесного красного кутка. Гість, що переступав поріг української хати, знімав шапку і відразу кидав погляд на покуть. З покутем були пов’язані найвизначніші події в житті родини. За стіл на покуті саджали почесних гостей, дорогих людей, влаштовувалася перша після народження купіль, на почесному покутньому місці вшановували на весіллі молодят.
І екскурсовод. З давніх часів важливою річчю в хаті була бабусина скриня. Що в ній зберігалось? Родинні реліквії, тобто пам’ятні речі, що залишалися дітям на згадку про батьків. А також святковий одяг: вишиті сорочки, плахти, спідниці, хустки, безрукавки, свитки. Про одяг дбали всі. Святкові, а подекуди й буденні сорочки мали вишивку. Нею прикрашали комірець, манжети, перед, подол. Старі люди казали, що вишивка боронила людей від злої і нечистої сили. У музеї зберігаються сорочки, вишиті ще до війни, привезені із Карпат.
ІІ екскурсовод. Традиційну українську оселю важко уявити без рушників. У нашому музеї їх зібрано більше 35 з різних куточків України: Закарпаття, Буковини, Бойківщини, Слобожанщини. Вони вражають своєю красою, яскравістю, неповторністю візерунків. Помітно, що вишивка різних регіонів України мала свою особливість: різнилася кольоровою гамою. Ткали і вишивали рушники споконвіку. Вішали їх над вікнами і над дверима, на покуті – це обереги від усього злого, що може зайти в дім, а для добрих людей підносили на рушникові хліб-сіль. Існують різні види рушників:
Утирач (для рук і обличчя).
Стирок (для посуду, стола, лави).
Покутник (ним обвішували ікони, картини).
Плечовий (ним пов’язували сватів).
Подарунковий (обрядовий, весільний).
Український рушник… Це не просто хатня річ, прикраса. Ще на рушнику вишивали обереги: ромби, квадрати, квіти, пташки, кола.
У народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей».
І екскурсовод. Перед вами різноманітні речі. Дивлячись на них, ми милуємося майстерністю людей, які створили їх на добро. Ось прялка, що нитку пряла. Праски для прасування речей, рубель, пранник. Маслобійка – для збиття масла та велика кількість глечиків, баняків і макітр.
| 
